Незалежна держава і українська мова

Історично склалося так, що український народ упродовж століть був розкиданий по різних державах, не маючи власної, яку втратив після занепаду Київської Русі. Та попри всі злигодні долі українців на своїх етнографічних теренах виробили спільний спосіб думання, спільні ідеали, спільні уявлення про добро і зло. А мова, як відомо, не лише засіб спілкування, а й спосіб відтворення в свідомості народу явищ навколишньої дійсності.

Коли будь-який народ визволяється з-під колоніального ярма і творить чи відтворює власну державу, однією з найважливіших його проблем стає відродження занедбаної рідної мови. Духовне відродження народів Європи почалося тоді, коли вони в науці й культурі з мертвої латини перейшли на національні мови.

Історія України трагічна і водночас залишає надію на те, що рано чи пізно наш народ посяде гідне місце в колі вільних народів світу. За сім століть чимало народів зійшло з історичного кону. А ми лишилися. У нашого народу ніколи не вмирало прагнення до волі, до побудови незалежної України.

Унаслідок трагічної поразки Івана Мазепи під Полтавою 1709 року ім'я України надовго зникло з мапи світу. Представники інших країн почали сприймати нашу Батьківщину як екзотичну область Росії.

Більшість людей, що перебували на керівних посадах, були або росіянами, або зросійшаними українцями.

Оскільки українська мова близька до російської, то набагато хто гадає, що треба надати російським словам чудернацького звукового оформлення, як їхня думка набуде українського втілення. Але близькість двох згаданих мов тільки уявна, або справжні українська фонетика, вимова, лексика, граматика вельми оригінальні, мають яскраво окреслені національні риси, які людина вбирає з молоком матері й розвиває протягом усього життя. Навіть назву національної грошової одиниці засвоїли не всі, і замість «гривня» кажуть «гривна» або ще «рубль». Нехтуючи українську мову, забувають, що то аж ніяк не їхня особиста справа. Адже зневажливе ставлення до мови корінного народу громадян країни безвідносно до їхньої національної належності свідчить про обстановку в державі. Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя - усе це показники цивілізованості суспільства. Місію відродження української мови мусить узяти на себе українська інтелігенція.

Знати історію, звичаї, уподобання свого народу, його стосунки з іншими народами світу, яких він ніколи не позбавляв ні рідної мови, ні рідної землі, ні національної самобутності. Знати й любити українську мову, говорити нею так, аби всім, хто слухає, захотілося навчитися нашої мови. Навчаючись чужого, ніколи не цурайтесь свого. Залишатися неповторною українською особистістю в широкому колі особистостей, що репрезентують решну народів світу.

Марина Боровік, студентка